Щось мені останнім часом на Твіттері простіше пишеться.
Втискатися у 140 символів трохи складно. Але можливо.
Відточується, так би мовити, "сестра таланту":)
just kidding
P.S. малюночок звідси: http://www.simmessa.com/blog/

Блін, четвертий день на душі паршиво. Плакати хочеться.
В п"ятницю вранці Коханий по асьці скинув лінк, перейшовши за яким я зрозуміла - світ змінився. Так буває, коли втрачаєш близьку людину.
"8 травня близько п"ятої ранку в Києві на проспекті Перемоги у ДТП загинув відомий журналіст Ігор Пелих. Йому було лише 35 років".
Ігор Пелих не був мені ані другом, ані братом, ані родичем. Я взагалі особисто з ним знайома не була. Та коли прочитала, що він загинув, відчуття було таке, наче це когось дуже рідного не стало. Я росла на "Не Всі Вдома". Ех, які це були часи! Пам"ятаю, і Саша Лозинська, і Костя Грубич були прикольними ведучими, але ефірів Пелиха ми з друзями чекали найбільше. Він кликав українські гурти, і ті давали концерти в студії 1+1 у прямому ефірі. (здається, то він придумав поняття "п"ятниця-хлоп"ятниця". Ну, слово "людиська" точно від нього вперше почула). Молоді і тоді ще незіркові ОЕ, ТНМК, Друга Ріка видавалися просто хлопцями із сусіднього двору. Все було щиро і по-справжньому. Не те, що зараз...
Ігор Пелих був для мене втіленням позитиву і патріотизму. Вважаю що саме йому я певною мірою завдячую тим, що стала собою, - такою, якою є зараз. Невимовно жаль, коли помирають молоді, талановиті, творчі, перспективні і сповнені енергією люди. Вдвічі жаль, коли маленькі діти зостаються без батька (а в Пелиха їх лишилося аж троє - семирічний Іван, п"ятирічна Соломія і 1-річна Устина). Байдуже, чому так сталося - людину не повернути. Всі пояснення просто розбиватимуться об стіну туги. Досі не можу повірити, що більше не почую його щирого і запального сміху. Це наче жахіття, від якого хочеться прокинутись. Чому б не надавати право другого шансу? (це до Небесної Канцелярії звертання) От, типу, померла людина - такою ідіотською, раптовою смерттю. Видно, що хороша була людина. Видно, що за нею сумують тисячі. Видно, що багато ще не встигла сказати і зробити. Чому б не повертати таких назад? Категорично буду заперечувати, що всіх відомих у такому разі довелось би залишити на землі навічно. Справа не у популярності. Справа в душІ, яку людина або не боїться показувати, не боїться нею ділитися, або ж ховає її за масками і сімома замкАми, і сама забуває, яка та душА, та й чи є вона взагалі...
Який безглуздо обірваний творчий політ!...
Видно, на небі бракувало Ангелів. Я точно знаю, він отримає свої крила.П.С. Термін флешмобу ніби й минув уже, але якось не хочеться знову міняти аватарку ВКонтакті.

Вчора в нашому дворі була помічена зграйка емо =)

Взагалі не розумію тих, хто гонить на цю субкультуру та її представників. Ну то й що, що вони поводяться як дванадцятирічні у свої 15-19? Хіба це так вже й погано? Вони нікому не заважають і загрози суспільству не становлять. Принаймні, з ножами не ходять і не грабують у темних провулках, як гопи. І не вбивають людину лише через те, що в неї відмінний колір шкіри чи неправильна національність, як виродки-скінхеди.

В мене з"явився чудовий-пречудовий значок із чудовим-пречудовим їжачком) з"явився з легкої руки чудової-пречудової дівчини Тані, also known as os_tannja , якій виноситься щира подяка і обіцянка берегти подароване чудо, як зіницю ока)

Оффтоп
чули про інтуїцію?
скачайте тут програмку, і матимете можливість не лише діагностувати наявність у вас шостого відчуття, а й розвивати в собі цю штуку. Такий собі інтуїцієтренажер))))

http://www.sunhome.ru/download/1100

Після кількаразового повторення, брехня починає настільки нагадувати правду, що, мабуть, і доктор Лайтмен безсило розведе руками:)
А от мовчання/недоговорювання, навпаки, зрештою може бути сприйняте, як свідоме введення в оману чи, простіше кажучи, як брехня.

До речі, про Lie to Me. Останню наразі серію побачу аж у неділю, хоч з моменту її потрапляння у веб минув уже майже тиждень(

вже у Рівному.
впізнавати за яскраво-помаранчевою курточкою
і очима, переповненими смутком (часом навіть заплаканими):
Коханий приїде тільки в ніч із п"ятниці на суботу((((((((

В неділю цілий день не виходили з дому (хоча ні, обманюю. Таки вибралися за кока-колою і шоколадкою. Ну але то майже не рахується))). Додивилися нарешті наявні три сезони ДЕКСТЕРа, чекатимемо до осені на продовження.

якщо ікони - то веб-камери Бога, у нас на квартирі - справжнє он-лайн реаліті-шоу :)
P.S. Цікаво, воно хоч рейтингове?;)))

працює для юзерів із наявними публічними записами.
По "френдс онлі" воно не шариться

...А мали б зараз на концерті всотувати позитив...:(
Натомість Коханий досі на роботі.
А я вже починаю боятися бути home alone.
Не про таку суботу я мріяла.
Things can't be perfect all the time.
It can't always rain on me.
Or can it?..
Зараз, наскільки я можу чути, йде дощ.
За кілька хвилин піду впевнюватися у цьому особисто - зустрічати Коханого. Хоч він і протестує з цього приводу.Свою парасольку сьогодні віддала Томі, тож, матиму імпровізований холодний душ перед вечерею :)

UPD: вечеря несподівано набула рис НАДЗВИЧАЙНОЇ романтичності з легкої руки Коханого. Def Leppard + запалені свічки - і з заголовка посту майже можна прибирати лапки :)

Щодо назви мого еЛдЖею.
Звісно, жарти жартами, але мене серйозно починає непокоїти власний психічний стан. Щось раптово надто гостро почали всі боки цієї самої ненормальності вилазити.
Спочатку накриває параноя, і я замикаю наніч вхідні двері (металеві!) на обидва замки, і двері до кімнати теж на ключ замикаю. Лежу, прислухаюсь до кожного звуку. Лежу і боюсь. Шалено калатає серце, навантажене двома баночками BURNу, і я боюсь ще й за цей чотирикамерний орган: а що, як не витримає? Що, як мені взагалі не можна пити ці бісові енергетичні напої? Там же й ворнінг значиться на тарі... Ледь засинаю о пів на третю, сниться різна маячня.  Наступного вечора - черга істерії. Ображаюся безпідставно на Коханого, демонстративно виходжу зі скайпа і з аськи. Коли за кільканадцять хвилин знов заходжу, Коханого там вже нема. Отже, вже збирається додому і скоро подзвонить. Минає ще 15 хвилин. Ніхто не дзвонить. Пишу істеричну СМСку. Телефон знову підступно мовчить. ПлАчу, сидячи на щойно помитій підлозі. Запалена уява відразу малює Коханого в компанії з іншою (його колишньою, звісно! Хто б сумнівався;)). Одягаюся і вибігаю з дому. При цьому двері зачинити вдається не з першої спроби - руки трусяться, і ключ не хоче потрапляти в замОк. Йду в напрямку роботи Коханого, при цьому намагаюся йому додзвонитися. Виявляється, Коханий щойно вийшов з будівлі. Виявляється, настрою в нього нема, бо проект ніяк не йде. Виявляється, то зовсім не моя провина. Виходить, я все надумала. Вдома ще трошки сліз і дурних балачок з мого боку. Заспокоююсь після чергового запевнення, що ніхто ні з ким не бачився і не зустрічався, то все виключно робота.
Кажуть, повний місяць - лакмусовий папірець для всіляких психічних відхилень. А ще - весна, як і осінь - пора загострення шизофреніїї і інших подібних захворювань. Висновок напрошується автоматично... Невтішний такий висновок...
P.S. Здається, роль психа в якомусь триллері мені вдалась би непогано:) Коханий погоджується))))) Так, коли і куди на проби приходити?)

Дорослість починається тоді, коли уявних друзів замінюють уявні коханці

Часом так хочеться ніжного слова, хоч би смайлика від коханої людини!..
Натомість маєш загальні фрази у відповідь на ніжність.
Залишається сподіватися, що причина криється виключно в роботі
або у її відсутності в мене - і, як наслідок, спотворених нічогонеробінням реакцій на нормальну поведінку

Якби на День народження до хороших і поганих діток приходив Санта, то я б цьогоріч отакий списочок йому передала:
- всі серії "Sex & the City", "Gilmore Girls", "Friends", "As If", "The Simpsons", "Dexter" в оригіналі і українською (ну, "Декстера", мабуть, на українську не перекладають. Його можна й російською:)));
- всі фільми з Одрі Тоту;
- квиточок на концерт "Otto Dix" (для початку Санті довелося би Діксів затягнути сюди, бо щось вони, здається, скасували свій тур містами України).

Отаке.
Ну раптом він, все ж, існує??? :)
Але головний матеріальний подарунок від свого персонального Санти я вже отримала:

Офіційно ноут стане моїм за 2 дні, але я його вже юзаю: мій Санта дуже добрий :))))))))
Besides, він має й особисту вигоду від цього: тепер ніхто не заважає Коханому бавитися в комп.ігри в будь-який час.
Ну, окрім роботи:)

Оффтоп. По-моєму, у квартирі над нами живуть італійці. Або - що більш ймовірно - просто психи. Вони щодня дуже голосно сваряться. А якось я було навіть подумало, що там ще й вбивство сталося, коли після півночі звідти чулися звуки скапування чогось кудись. Зразу скажу, що то не були трабли з краном - воду наніч відключають... Але, може, я просто надто багато дивлюся "Декстера" :)))

Он-лайн в асьці зараз один бот, один друг і дві дівчинки, яких особисто я не знаю :)

UPD: Дівчатка пішли спати. Лишилися один бот і один друг.

http://www.youtube.com/watch?v=OIRHfPi26FU

Хто за примусову кастрацію з метою запобігання розмноженню виродків?
(кастрацію без анестезії)
а потім - відстріл. Щоб вже НАПЕВНО.
сподіваюсь, Karma Police їх дістане.

чого на рекламному плакаті конкурсу "Місс Собєсссссскі" написано "Стань обличчям року!", а зображено жіночі груди і ЗАД???
Відколи це ці частини тіла стали взаємозамінними?..

я найбільше боюся чотирьох речей: темряви, тиші, порожнечі та самотності. (очевидно, через їх об'ємність).
Хоча,
мабуть,
лише самотності,
бо вона -
це і тиша, і темрява, і порожнеча.

Сьогодні їздили з Коханим на книжкову гуртовню. Придбали кілька книженцій.
Серед них - дерешівське "Поклоніння Ящірці". Втретє. Перші два примірники в різний час лишилися на згадку про мене у різних людей. Причому лишилися без моєї на те згоди. Просто є такі особи, які вважають, що якщо їм не нагадують про позичену книгу, то це автоматично дає право лишити її у себе без усіляких там докорів сумління. Так, визнаю, сама часто-густо довгенько тримаю чиюсь книгу/диск/кофтинку, але ж мене сумління гризе! :) Приміром, за кофтинку, яка на весіллі відігравала роль "чогось позиченого", і яку відтоді я так і не мала нагоди віддати її законній володарці (звуть володарку Таня, і якщо вона коли-небудь забреде якимось чином на LJ, то нехай знає: мені дико соромно:))))))... Але зараз не про мене, а про тих, яким пощастило на халяву отримати "настільну книгу неформала", як хтось колись охарактеризував "Поклоніння...".
"Ті" - це: вчитель праці/інформатик/столяр/музикант/поет в одній особі, яка має 40 з гаком років, вельми "екзотичне" ім"я Саша і надміру ревниву дружину (ех, бИла дЄла...:) ну, тобто не в сенсі у мене з ним, а в мене з його благовірною - дуже "мила" телефонна розмова:)))))) ну та то таке, минуле. Відтоді я й не спілкувалася із ним особливо - так, кілька разів випадково у підземці перетиналися і кількома словами перекидалися - переважно про спільних знайомих))). Другу "щасливицю" звуть Мирослава, вона перукарка, і в неї дуже мила донечка. Однак всі перераховані чесноти не завадили цим людям "зажати" МОГО (!) Дереша. Цікаво, може, їм так твір сподобався? Треба буде запитатися обов"язково. Бо я чогось раніше вважала, що таргет-груп Любкової творчості - то підлітки...Anyway, куплену сьогодні книгу більше не дам читати ні емоподібним створінням у гетрах, з пірсингом і чорно-нафарбованими очима, ані особам середнього віку, ані навіть якимось "просунутим" стареньким. Навіть якщо проситимуть сильно-пресильно.
Берегтиму для підпису Любка Дереша:))) а що? It's a small world, а ми з ним тепер ще й вулицями одного міста ходимо.
Тож, why not?

P.S. Мені саме цей варіант видання найбільше подобається. Хай він і непрактичний - розлітається вже в ході другого, а то й першого прочитання. І "Культ" теж найкращий той, що маленький-зелененький =)